Шлях Бернардети у Люрді

Пройти шляхом Бернадети у Люрді – це немов здійснити ще одне паломництво під час іншого… Цей шлях вимагає часу, захоплення та трішки доброї волі. Пуститися дорогою святої Бернадети – це відкрити для себе родинні місця святої: «Млин Болі» – місце її народження; карцерну темницю, де вона прожила зі своєю родиною два роки; хрестильну купіль у парафіяльній церкві; Хоспіс сестер Милосердя з Неверу, в якому Бернадета прийняла своє Перше Святе Причастя та впродовж довгих шести років розпізнавала своє покликання. Там вона відкрила спочатку своє професійне покликання – медсестри, а згодом монаше – до Згромадження Сестер Милосердя з Неверу. 

«Сестри Милосердя з Неверу є поряд з бідними. Мені подобається допомагати бідним, я піду до них»

Піти шляхом Бернардети – це щось зовсім інше, ніж звичайний візит з екскурсоводом, який вимагає небияких зусиль, щоб запам’ятати дати, місця та імена всіх осіб, що зустрічалися Бернадеті на її життєвому шляху. Зовсім ні! Піти шляхом Бернадети – це лише звичайна пригода, яку кожен пробує пережити серцем.  Це важливо по-іншому.

Саме для цього нам запропоновано увійти в той самий шлях Бернадети… - вкласти свої ноги в її взуття, не для того, щоб слідувати за нею, але подібно як вона, навчитись ставити наші стопи в стопи Ісуса, про якого вона говорила: 

«Я вікриваю очі і не дивлюсь більше на нікого, окрім одного Ісуса…
Єдиний Ісус, як Владика,
Єдиний Ісус, як Ідеал, 
Єдиний Ісус, як Приятель»,
Єдиний Ісус як … (кожен ставить своє слово

Для цього будемо одягати її взуття…і казати їй: 

«Бернадето, будь ласка, позич нам своє взуття» 

Одягти взуття Бернадети і зрозуміти глибину послання Марії, яке вона їй адресувала – це йти дорогою життя, дякуючи за «чуда, які Господь вчинив» в особі Бернадети і в кожному з нас; це засіб повноцінно увійти в проект Божої любові до кожного з нас і сповнити його волю. Ось це і є змістом паломництва, яке можемо пройти разом.

Перед тим як почати йти всіма цими місцями, – зважаючи на час, який маємо у своєму розпорядженні, –  варто спочатку зайти в зал музею святої Бернадети та подивитись на макет, який допоможе побачити візуально і зрозуміти «шлях Бернадети»: як легше дістатись до «Кашочи» – печери Массабєль.

«Млин Болі»

Це родинний дім Бернадети, де вона народилася 7 січня 1844 року. У «Млині Болі» все починається з любовної історії. Тож, після смерті М. Кастеро, батька Луїзи, потрібно було знайти мельника, щоб млин міг працювати там і надалі. У цей час традиційно потрібно було одружуватися з найстаршою дочкою. Проте Франсуа закохався не в найстаршу – Бернадету, але в Луїзу, середущу доньку, і кохання було взаємним. Шлюб любові, який триватиме ціле життя. Бернадета буде глибоко вражена ніжністю, що виявлялась у її батьків. Це любов, яку вона бачила та відчувала на собі, своїх братах і сестрах і це стане для неї визначальним… 

Її батьки, Луїза та Франсуа, орендували цей млин. На той час цей будинок був доволі зручний. Бернадета не народилася бідною. Вона з’явилася у сім’ї мельника, що репрезентувало певну соціальну роль. Бернадета була найстаршою з 9 дітей, розмовляла лише місцевою мовою – біґурдан. Після об’явлень, у школі Сестер Милосердя з Неверу для бідних дітей вона вивчить французьку. 

У першій кімнаті бачимо портрет священника Пейрамаля, пароха Люрду, коменданта жандармерії, мера Люрду та мадам Мілє, дружину нотаря та начальницю Луїзи. Вона супроводжуватиме Бернадету під час усіх об’явлень.

Генеологічне дерево допоможе нам уявити та відобразити всіх родичів Бернадети: Франсуа і Луїза мали 9 дітей. Лише 4 доживуть до дорослого віку: Бернадета, Жан-Марі, Туанет та П’єр. Сьогодні єдиними наслідниками родини Субіру є діти Жан-Марі. Діти П’єра та Туанет померли в дитячому віці. 

Перша кімната – це місце, де народилася Бернардета. Меблі не належать родині Субіру (свої меблі вони розпродували під час різних банкрутств), проте місце не є менш заставлене, ніж в той час. На каміні знаходиться фотографія Бернардети з батьками, зроблена в 1858 році.     

Друга кімната є родинною. Варто зауважити, що Бернардета росла тут, тут зростало в неї значення її сім’ї, сімейна любов та важливість її досвіду як дочки мельника, щоб згодом перенести його на своє духовне життя. На цьому місці, перш ніж промовити молитву сім’ї, важливо «увійти в наші серця», наші родини, родини наших близьких, і також особливо, в усі родини, які, як і родина Субіру, попали в бідність через економічну кризу, …,  у всі родини біженців, які змушені покинути свої країни…, родини в труднощах… (помолитись молитву, текст якої знаходиться на стіні навколо).

На першому поверсі знаходиться старий млин, такий, яким його бачила Бернадета, з двома жорновими каменями (до яких у той час надходила вода через канал Лапака) і кухня.

На «Млині Болі» важкі часи настали зі смертю двох братів…, виробничою травмою батька, внаслідок якої він втратив око і особливо «технологічною революцією» у Європі, що заморозила роботу маленьких млинів, як цей. Потрібно додати до цього всього ще невдалу адміністрацію фінансами та велику щедрість власника. «Я не можу заплатити» казали клієнти. «О, нічого страшного, заплатите пізніше!», - відповідав Франсуа в той час, коли Луїза, якій допомагала Бернадета, вділяла буханець хліба, сир,  молоко, тому що знала, що в будинку на бідного селянина ще чекають дружина та діти.

«Млин Болі», - сказала би Бернардета, - це «Млин щастя». З ним пов’язана частина життя Бернадети, тут працювала її родина, тут вона молилася. Її батько та мати – гарні особи, щирі з бідними, не дуже вмілі у фінансових справах, проте це неважливо! Бернадета тут була щасливою. 

У «Млині Болі» батьки передадуть дітям три цінності: 

  • Сімейну любов;
  • Солідарність та вміння ділитися;
  • Значення молитви: щовечора сім’я молилася спільно вервицю.

У липні 1854 року не вистачало грошей, щоб оплатити оренду млина і родина Субіру була виселена. Історія Болі – це не лише історія повільного соціального, професійного, людського падіння. У 1855 році Бернардета захворіла на холеру і до кінця життя залишиться з підкошеним здоров’ям та хронічною астмою… Разом з братом Жан-Марі та сестрою Туанет діти стали «обдиранцями» та ходили шукати дрова чи кістки на берег Гавру, щоб могти їх продати і купити трохи хліба, щоб не померти з голоду. 

Коли буде потрібно покинути «свій млин щастя», Бернадета матиме досвід Бога, який ніколи не покидає тих кого любить. Йдучи в Ґроту, щоб назбирати дров, Бернадета буде справді повноцінно переображена люблячою та усміхненою присутністю Марії: «усмішкою самого Бога».

Усі ми в нашому житті маємо відчуття щастя і це – неоціненний дар, за який маємо дякувати. Навіть якщо є невеликі перешкоди та потрясіння в нашому житті, ці моменти щастя є незабутніми, і ми відчуваєм близькість Бога. У житті маленької Бернадети ці роки щастя багато значили, вона це знає, про це говорить. Відкрити для себе «Млин Болі» – це перейти з Бернадетою ще раз ці щасливі роки. Щоб там не було, продовжувати вірити, що Бог є близько, що він у своєму милосерді продовжує йти разом з нами, що він є той, який поділяє з нами наші радості і болі. Бог завжди дає себе знайти, якщо намагаємось шукати його «в правді». 

Є місця, люди, події, які нас перемінюють, обличчя, які нас переображають. У Люрді можемо собі їх пригадати і сказати: «ДЯКУЮ!»


«МЛИН ЛАКАДИ»

За кілька метрів від «Млину Болі» проходимо перед іншим млином – «Млином Лакади». У 1865 році мерія Люрду винайняла «Млин Лакади» в єпископа Тарбу Монсеньора Лоренса. Мерія разом з парохом Пейрамалем поселили там батьків Бернадети. У 1867 році Млин буде куплений і відібраний від родини Субіру. Бернадета ніколи не жила в цьому місці, названому також «родинним домом». Вона сюди приїжджала кілька разів побачити своїх батьків. 3 липня 1866 року, перед від’їздом Бернадети в Невер, саме тут сім’я збереться на прощальну трапезу… Тут також померли її батьки: Луїза – 8 грудня 1866 року та Франсуа – 4 березня 1871 року.

«Кашо»

Після того, як родина Субіру покинула «Млин Болі», вона не може знайти стабільності. Франсуа винаймає млин, який є дешевший і менший. Менший – отже менш рентабельний. На жаль, це – нова невдача, і родина знову переїжджає. Сімейних грошей недостатньо, щоб винайняти новий млин. Франсуа Субіру – різноробочий, якого зазвичай в цій місцевості називали «брасьє». Він продає силу своїх рук за 1,20 франків за день роботи (менше, ніж один кінь, який приносить заробіток в розмірі 1,45 франків за день роботи). Це – недостатньо, щоб вижити. Луїза змушена заробляти прибиранням. Бернадета залишається вдома, щоб доглядати братів і сестер. Вона не ходить до школи, однак має в цьому велику необхідність, оскільки дуже хоче навчитися читати і писати; говорить лише Біґурданським діалектом. Відповідно, не знала катехизму. 

За словами Бернадети, у період між покиданням «Млину Болі» -  «Млину щастя» в листопаді 1854 року і їхнім прибуттям в «Кашо» в листопаді 1856 року Субіру переїжджали 11 разів… Вони зупинились в «Кашо» - тюремній кімнаті, яка не була задіяною з 1824 року, оскільки була дуже шкідлива для здоров’я в’язнів!!! У них було два ліжка на шістьох, один стіл, одна маленька шафа, два крісла, ослінчики для дітей, і клопи, які швидко перекинулись на всі речі. Саме тут живе Бернадета під час об’явлень. У додаток до цього Бернадета тут переживе одне з найболючіших випробувань свого життя. 27 березня 1857 року вона бачить як два жандарми арештовують її батька. Чому? Лише тому, що у сусіда пекаря Мезонґроса було вкрадено дві сумки борошна. Є підозри: «Я сказав комісареві, що підозрював би Франсуа Субіру. Лише його стан бідності приводить до думки, що він може бути винуватцем».

Франсуа буде визнаний невинним і звільнений через вісім днів. Але на той час він залишиться тим, який сидів у в’язниці. Хто захоче давати роботу колишньому засудженому?

Ось яким чином родина цього мельника стала «ніким». Ось чим стала Бернадета. Але тим не менше саме з цього «Кашо» вона 18 разів піде в Ґроту Масабьєль. Перший раз, щоб назбирати дров та продати їх, щоб не померти з голоду. Інші рази, тому, що одна таїнственна «маленька молода дівчина» «Aquero» притягує її, посміхається їй і дарує їй великий мир та глибоку радість.

Місця

У «Кашо», в першій кімнаті нас зустрічає «обличчя Бернадети». Тут пропонується пережити те, що переживала Бернадета, коли йшла до Ґроти. Що вона робила? Всього-навсього, дивилася, споглядала Марію!

«Я на неї дивилася скільки могла», - говорила вона…

Але що робила для неї Марія? Вона також просто споглядала Бернадету. Споглядала всю красу, яка була в ній, її простоту, людяність … Вона не дивилась поглядом, який прискіплюється чи судить, але поглядом, що дивиться в майбутнє!

«Вона на мене дивилась як особа, яка говорить з іншою особою. Вона зверталась до мене на «ВИ», - скаже Бернадета з неймовірною радістю.

Марія відкрила Бернадеті, що Бог дивиться на серце, а не на вигляд, що вона має ціну в його очах. 

У променях світла обличчя Бернадети зникатиме… Вона нас перенесе в Ґроту… до скелі, якою є Христос, Обличчя якого Марія відкривала їй протягом вісімнадцяти об’явлень.

Ми запрошені поставити себе під погляд Милосердного Батька. Дозвольмо, щоб любов Христа нас поглинула… Дозвольмо йому об’явити нам всю красу, яка міститься в нас… Слухаймо в своїх серцях: «Так, ти маєш ціну в моїх очах і я тебе люблю… таким, яким ти є»… Складаємо подяку за цей дар… за цю любов…

Далі в «Кашо» входимо в єдину  кімнату розміром 3,72 м на 4,40 м (трошки більше 16 м2), яка була одночасно кухнею, трапезною, житловою кімнатою… для шести осіб. Побудьмо тут, щоб Бог нас діткнувся… Дозвольмо собі заспівати «Величає душа моя Господа…»… У цій кімнаті ми є свідками того, що Бог надає перевагу бідним, маленьким… Бернадета – бідна  за критеріями світу, але багата своїми пережиттями і Божою ніжністю, якою була наповнена, щоб спілкуватися зі світом. Саме це є парадоксом, «божевіллям» Люрду, що не є нічим іншим, як божевіллям Євангелія: ця маленька біґурданка – це дитина-ніхто, із слабким здоров’ям, неповносправністю. Саме в неї Непорочна Діва Марія попросила одну «милість». Це немов безкінечне запевнення поваги і любові: Непорочна Діва звертається до маленької Бернадети на «Ви» в той час, коли одна поважна жінка з Люрду насмілиться назвати її «гамнючкою».

Прийшовши від привабливого «Млину Болі», можемо по-справжньому оцінити ситуацію, в яку потрапила сім’я. Прокурор скаже: «Це була брудна і темна халупа». Власник Андре Сажу, двоюрідний брат Луїзи, також написав: «Кімната була чорною і нездоровою. На подвір’ї – гній, який робив це місце брудним і вонючим… З меблів – два бідні ліжка праворуч від входу і скриня для одягу». 

Проте, так само як родина жила в єдності у «Млині Болі», сьогодні була об’єднана в бідності, немов була в ній від початку. Двоюрідний брат Сажу, який живе поверхом вище, може засвідчити: «Я ніколи не чув шуму від сварок, але завжди бурмотання молитви, яка здіймалась ввечері».

Те, що сталось Бернадеті, є тим самим, до чого і ми запрошені пережити у власному житті. «Йти мирно своєю дорогою, яка б вона не була: бідність, безнадія, болісність. У тобі є неописаний скарб, який ніхто не зможе від тебе забрати… Образ самого Бога… Скажи собі, що ти є цінний для Бога, ти є вартісний для нього. Він дивиться на тебе тим самим поглядом, яким Марія дивилася на Бернадету, і який бачить твоє майбутнє. Бог звертається до тебе сьогодні, шепочучи у твоєму серці: «Я записав тебе в себе на долонях… Ти маєш високу ціну для мене» (Ісая 49, 2.16). 

Виходячи з кімнати, яка була ательєм Андре Сажу, знаходимо напис кількох слів Бернадети та статую Діви Марії зі старої церкви Люрду, перед якою Бернадета молилась. 

Хрестильниця парафіяльної церкви

Бернадета не знала цієї церкви. Її будівництво розпочато після від’їзду Бернадети в Невер і завершено в 1903, вже після її смерті. 

Місця

Велика кам’яна чаша, в якій Бернадета була хрещена 9 січня 1844 року була перенесена сюди. Називаємо це хрестильницею або баптистерієм. Він знаходиться зліва від входу. У цій каплиці знаходимо також дві інші речі зі старої Люрдської церкви: статуї Івана Хрестителя та Діви Марії. Можемо також побачити велику пасхальну свічку, яка пригадує нам наше хрещення повністю освітлене Воскреслим Христом. 

Бернадета відкриває зміст Хрещення

У часі об’явлень Бернадета тільки починає ходити на катехизацію. Але для неї було дуже важко все осягнути. Вона знає лише кілька молитов «Отче наш» та «Богородице Діво». Під час першого об’явлення, 11 лютого, «Пані» навчила її робити знак святого хреста. Від цього часу вона робить його надзвичайно добре… З моменту хрещення вона є Божою дочкою та належить до християнської спільноти. З 18 лютого «маленька біла Панна» об’являла їй, що маленька Бернадета є дуже важливою та любленою Богом. Підчас кожної зустрічі її обличчя променіло, оскільки було просвітлене внутрішньою радістю. Але в четвер 25 лютого, під час дев’ятого об’явлення, обличчя Бернадети стає дуже сумним. Вона йде на колінах, їсть траву, шкрябе землю в глибині Ґроти, і п’є брудну воду, якою намащує обличчя. Це – вражаюче! Коли Бернадета знову зайшла в глибину Ґроти, замурзане обличчя - пригнічує! «Вона  - божевільна». Тим, хто її запитує, Бернадета відповідає: «Ось ця» мені каже: «Підіть пити з фонтану і там вмийтесь».

Знову запитували: «А ця трава, що ти її їла?» Бернадета відповідає: «Задля грішників», повторюючи почуті підчас об’явлення слова.

«Грішники, гріх» – чи справді це важливо? Бернадета привідкрила сенс гріха: це – не любити Бога, так як любить він. Гріх забруднює, деформує схожість із Богом, яка є в кожному з нас з моменту нашого хрещення. Гріх затемнює в нас світло, радість…

Субота, 27 лютого. «Маленька біла Панна» є тут. І коли Бернадета приходить пити туди, де вона рила, бачить, що грязь стала чистим потоком. Її обличчя помите водою віднаходить своє світло та радість. 

Це – віднайдена радість прощеного грішника. Це – обличчя маленької Бернадети, переповнене світлом, після того, як вода з джерела обмила її та очистила. У той день, другу суботу Великого посту, коли Бернадета обмилась в джерелі, отець парох читав під час Божественної Літургії уривок з Євангелія про Блудного сина.  

Кожному з нас потрібно зробити це відкриття: кожен із нас є улюбленою дочкою/сином Отця. Кожен є образом милосердного Отця і кожного супроводжує Христос Спаситель. Попри це, нам трапляється, що ми не є відблиском цього чудового Образу, що проходимо попри найважливіше – життя історією дружби з Богом.

Щоразу, коли змінюємось, коли наше серце поривається до Друга, щоб побачити, що він нас чекає, тоді проходимо досвід блудного сина, що кидається в обійми Батька. Кожного разу знаємо, що він продовжує нас приймати, навіть не запитуючи пояснення. 

Із моменту Хрещення Бернадета належить до живої Церкви. Разом з іншими вона бере участь в парафіяльному житті Люрду. Було б шкода забути сьогодні, що християни Люрду збирались у своїй церкві, щоб там святкувати чудеса і доброту Бога супроти кожної їхньої дитини. 

Ми всі запрошені відновити наше післанництво, яке отримали у Хрещенні. Бажаючі можуть взяти в хрестильниці воду і зробити на собі знак святого хреста. Просимо у Господа, щоб він дозволив нам відновити в собі джерело живої води, яке ми отримали в момент хрещення. 


Старий парафіяльний будинок

Старий парафіяльний будинок Люрду сьогодні є міською бібліотекою. Саме тут розгорталися важливі зустрічі Бернадети і отця пароха Пейрамаля. Призначення будівлі змінилось з 1858 року, але зовнішній аспект – багатий  масивний будинок – залишився. Наскільки він відрізняється від «Кашо»! Збереглась також одна частина стіни, що була парканом, з маленькими дверима, в які неодноразово стукала Бернадета. Перший раз отець парох Пейрамаль прийняв її на порозі цих дверей, не запросивши увійти. 

Бернадета – звістителька Євангелія

З того часу відколи з Ґроти Масабієль почало бити джерело, туди почали сходитись натовпи людей: як прості, так і відомі люди, як цікаві, так і практикуючі християни… Влада була в замішанні,  збентеженні…, пробувала ув’язнити Бернадету, але марно. Комісар поліції Домінік Жакоме і прокурор не мали успіху в своїх звинуваченнях та стали посміховиськом. 

Що думає про все це отець парох? Отець Пейрамаль – чоловік чеснотливий, любив своїх парафіян, радо давав частину своїх грошей для бідних, допомагав також людям, яким загрожувало заразитись холерою. Люди побоювалися його характеру, але в глибині душі він був доброю людиною.  Спочатку справа для нього була зрозуміла: мала є божевільна, або хоче привернути до себе увагу, принаймні це є те, як представили її батьки. Але, поступово він констатує, що сім’я не зацікавлена в тому, що відбувається, ба більше, дитина йому не виглядає божевільною. Також, він бачить певні речі у своїй парафії: люди щасливі в церкві, частіше сповідаються. Одним словом, кожен старається бути милосерднішим. Тим краще! Зранку 2 березня (тринадцяте об’явлення) бачить Бернадету, яка принесла прохання від тої, яка їй об’явилась: 

«Підіть, скажіть священикам, щоб збудували тут церкву і приходили сюди з процесією».

Бернадета починає, але не має часу, щоб закінчити цю фразу. Отець парох падає в злість та проганяє її. Увечері вона повертається і отець парох приділяє їй час, щоб послухати та розпитати. Він вражений, тим не менше випробовує: 

«Нехай молода дівчина скаже своє ім’я і зробить так, щоб розцвів кущ троянди».

25 березня (шістнадцяте об’явлення) Бернадета повертається, приносячи очікувану відповідь. Об’явлення нарешті сказало своє ім’я: «Que soyera Immaculada Concepciou» («Я є Непорочне Зачаття»). Вона приходить в парафіяльний дім та викрикує до отця пароха: 

«Que soyera Immaculada Concepciou».

Отець Пейрамаль майже розгнівався: 

  • «Пані не може мати це ім’я. Ти знаєш, що воно означає?»
  • «Ні, пане отче»
  • «Як ти можеш говорити щось, чого не розумієш?…»
  • «Я повторювала це підчас всієї дороги, щоб не забути»

Це його переконало: Бернадета не може вигадувати ту фразу, якої вона зовсім не розуміє. Це справді Пресвята Богородиця, яка об’явилась Бернадеті.

Так як і всі охрещені, які свідчать спасіння через Євангеліє, Добру новину для всіх і для кожного, Бернадета є посланцем. Це не тому, що вона є найрозумніша, а тільки тому, що Господь її вибрав.

Кожного разу, коли «молода Дівчина» говоритиме до Бернадети, ця, як добра посланниця вірно передасть те, що побачила і почула. Вона не є власником Доброї новини, але відповідально ставиться до свого завдання, вірно, без страху, сорому…

Отож, того вечора, повертаючись після зустрічі з отцем Пейрамалем, Бернадета танцювала і казала: «Я дуже задоволена, я виконала свою місію».  Перед нею святий апостол Павло вже сказав те саме іншими словами: «Горе мені, якщо я не проповідую Євангеліє». 

У день нашого хрещення Бог нас вибрав. Кожен з нас є носієм Доброї новини. І якщо будемо свідчити те, що побачили і почули, це буде добре, бо Господь розраховує на нас. Не маємо жодної причини, щоб відмовитись. Знаємо, що Господь є з нами, тому що кожен почує на своїй мові про чудеса Бога.

Шпиталь

Саме тут Бернадета йде в школу, від січня 1858 року, тут вона приймає Перше Святе Причастя 3 червня, і тут вона живе від липня 1860 року до від’їзду з Люрду 4 липня 1866 року. 

Місця

У центральній будівлі сучасної лікарні Люрду є збережений фасад школи-шпиталю, де свого часу жила Бернадета. З 1834 року, на прохання Мерії Люрду, спільнота богопосвячених осіб (Сестри Милосердя і Християнська формація з Неверу) провадили лікарню, займалимь вихованням бідних дівчаток та хворих без засобів. 

Коридор веде нас в Ораторій сестер (велика каплиця в кінці коридору була збудована пізніше). Саме тут Бернадета отримала своє Перше Святе Причастя у свято Пресвятої Євхаристії 3 червня 1858 року. 

«Це тому, що я є дуже слабка, заслуговую прийняти сильного Бога»

«Я була ніщо і з цього ніщо Господь зробив щось велике. Так, оскільки через Святе Причастя я є певною мірою в Господі. Ісус дає мені своє серце. Отже, я є серцем до серця з Ісусом, нареченою Ісуса, подругою Ісуса, тобто другим Ісусом».

Наступна кімната містить у собі кілька спогадів. Серед них – два тексти Бернадети, в яких пізнаємо її вповні: сповнену почуттям гумору, коли описує сестрам свою подорож; повну духовної глибини – з її особистого записника.

Покликання Бернадети

Як і всі інші молоді дівчата Бернадета розвивалась нормально. Вона - вишукана, елегантна. Вона є життєрадісна, прийнята в компаніях за її добрий гумор і динамізм. І як багато хто в її віці, ставила собі питання про своє майбутнє. 

Після об’явлення все більший і більший натовп людей приїжджає до Люрду. Усі хочуть побачити та торкнутись Бернадети. У 1860 році, щоб уникнути напливу людей, отець Пейрамаль відправить її в пансіонат до сестер. Вона продовжує вчитись у школі, допомагає в прибиранні та опікується молодшими від неї. Сестри навчають її професії медсестри і вона опікується хворими, до яких має співчуття і відповідні навики. Вона відкриває своє земне покликання:

«Я отримала хворого для того, щоб його доглядати; почуваюся добре тоді, коли ним ніхто не опікується окрім мене…»

Вона думає про богопосвячене життя. У 1862 році говорить про це з одною сестрою. У 1864 році, коли стає зрозуміло, що Бернадета вибирає богопосвячене життя, кілька Згромаджень намагаються притягнути її до себе… Але вона залишається свобідною… Продовжує розпізнавання свого покликання.

«Я мушу стати богопосвяченою особою, але не знаю в якому чині. Пресвята Діва Марія мені цього не сказала. Я чекаю». 

Кілька тижнів після цього, коли вирішить вступити до сестер з Неверу, у своєму проханні до Генеральної Настоятельки вона напише: 

«Я хочу вступити до вас, тому що ви опікуєтеся бідними, а я люблю бідних. Я хочу вступити до вас, тому що мені у вас добре. Я хочу вступити до вас, тому що ви мене ніколи в цьому не переконували».

Захоплююча Бернадета! Для неї вже не є важливою цікавість людей, вона має лише одне бажання: жити в тіні, бути забутою. Вона поїде в Невер 4 липня 1866 року у віці 22 роки. Вона більше ніколи не повернеться до Люрду, і помре в Невері у віці 35 років, 16 квітня 1879 року.

Це – інша частина життя Бернадети, але також важлива, як і перша: 13 років богопосвяченого життя, щоб жити у служінні та молитві; те, що вона відкрила свого часу в Ґроті: любов Божу і любов до бідних. Бернадета стала богопосвяченою особою не тому, що побачила Пресвяту Діву. Як і багато інших молодих осіб, вона молилась, думала; говорила про те, що їй лежало на серці, про свої проекти: очікувала, щоб її рішення дозріло. У жодному разі не була під тиском… Відкрила, що Бог є надзвичайний, той, який запалює наче світло; палаючий, як вогонь. Її вибір – це вибір у свободі, без ніякого тиску. Її вибір відправитися в Невер – це відповідь на поклик, який вона почула у своєму серці. 

У Люрді сестри з Неверу продовжили довгу традицію служіння хворим, дозволяючи цій молодій чотирнадцятирічній особі зростати в людських, богопосвячених та духовних якостях, знайти свою дорогу. Бернадета ніколи б не стала святою, якщо б не мала своєї дороги, в якій були форматори, провідники, вихователі – сестри зі шпиталю в Люрді.

Маленька Бернадета стала святою Бернадетою. Це сталось через благодать Господню. Її святість не є результатом чи вершиною її якостей, навіть не наслідком вісімнадцяти об’явлень. Вона стала святою Бернадетою, тому що Бог (єдиний святий) вирішив відобразити на ній частину своєї Святості. Бернадета через свою скромність, відповідність навчанню Євангелія, дозволяє нам сьогодні мати всі шанси: «Ми всі покликані до святості».

А ти яку відповідь даси?

Якою дорогою ти слідуєш? Які засоби використовуєш, щоб вибрати в повній свободі свій шлях?

Навколо престолу, опираючись одною рукою на камінь - «скалу» та іншою на плече свого сусіда, можемо всі промовити «Отче наш»

Ґрота

У цій Ґроті Масабієль (з фр. Стара порода) у період з 11 лютого по 16 липня 1858 року Богородиця об’явилася Бернадеті 18 разів.

Наш шлях закінчується в серці Санктуарію: Грота Масабієль… Це місце погано пахне та забруднене… «Корито для свиней», де мешканці Люрду тримали в загонах домашніх тварин… Саме тут, 11 лютого 1858 року, Бернадета, якій було 14 років, і була неграмотною, на маргінезі суспільства, без жодної перспективи, разом зі своєю сестрою Туанет і другом Балумом йде збирати дрова. Це також те саме місце, де під час третього об’явлення «Пані» скаже: 

«Чи хочете зробити мені милість і приходити сюди впродовж п’ятнадцяти днів?»

Тут, в отворі скали в темноті цього зимового дня і в темноті життя Бернадети, у неймовірно ввічливій формі, Марія запрошує Бернадету на зустріч… Пропозиція адресована до її свободи, до її нормального життя… Запрошення послане тій, яка приходить з «Кашо», місця, яке імперіальний прокурор Дютур окреслив як «трущоба, забруднена і темна, де жодна людина не може жити». «Благодать» для Бернадети виявляється в тому, що добре Люрдське суспільство називає її «маленькою гамнючкою зі самого дна», де її батько був несправедливо заарештований за крадіжку. «Ось ця», виглядає, не так оцінила мізерний статус цієї найменшої, вона звертається до неї на «Ви», посміхається їй й говорить ніжною мовою… «Пані» бере час, пристосовується до ритму Бернадети. Вона приходить близько; темне оточення з поганим запахом її не тривожить, тому що це місце вона вибрала для зустрічі…

У часі Бернадети місця були іншими. Ми це добре бачимо в музеї Бернадети, коли розглядаємо макет. Ґрота була поза межами міста, на березі маленького «Каналу Саві», який сьогодні зник. Не існувало жодної церкви, жодної каплиці, жодного будинку за вийнятком малої пилорами та водяного млину. Ґрота, куди стада свиней приходили пити, була прозвана «коритом для свиней».

Перший раз Бернадета сюди приходить 11 лютого 1858 року із своєю сестрою Марією, прозваною Туанет і другом Балумом. Саме в заглибині скелі, де сьогодні знаходиться статуя Богородиці, Бернадета побачила «малу дівчину», яка посміхалась та випромінювала світло. Вона сюди повернеться для наступних об’явлень, аж поки Ґрота не буде закрита дошками та заборонений прохід, за рішенням префекта Тарба.

Сьогодні мільйони прочан та відвідувачів приходять сюди молитися – кожен своєю мовою. Деякі доторкаються до скелі, інші запалюють свічки або вмиваються водою з джерела та п’ють її – кожен з надією, що Господь зцілить його серце та тіло.

Три жести, три постави

Три жести, які можуть здивувати. Це не є ні «магія», ні «забобони». Вони мають на меті підсумувати сенс усього того, що Бернадета зрозуміла для себе в Люрді і що ми, можливо навіть не знаючи цього, приходимо сьогодні сюди шукати.

  • Торкнутися скелі: на івриті, мові Біблії, один Господь є скелею. Опертись на скелю – завжди супроводжується молитвою бідного: «Господь бачить мій шлях, мою безнадію, мою недостатню віру. Я так і не знаю, де я є. Вийди мені на допомогу. У цьому світі, який постійно рухається, де все відбувається швидко, дуже швидко, не дозволь Господи, щоб я покинув добру дорогу. Господи, я довіряю Тобі. Я вірю в Тебе. Ти – моя СКЕЛЯ».
  • «Йти пити до джерела і там вмиватись» - сказала Марія до Бернадети…


Бернадета розповідає:

«Вона мені сказала піти пити з джерела і там вмитись. Не бачачи джерела, я попрямувала до Ґава, але погляд мені сказав, що ні. І вона в той самий час зробила знак пальцем, щоб йти в глибину скелі. Я це зробила, і знайшла трохи води, схожої на помиї. І в такій малій кількості, що мені було дуже важко взяти її в руки. Тим не менше, я послухала, але три рази я її стрясала; вода була настільки брудна, що лише на четвертий раз я змогла її випити» (p. Deniau, «Bernadette et nous», p. 50).

Помитися водою з джерела і її попити: хрещальна вода, яка обмиває і очищує, це – вода, яка нам нагадує Божу любов; це – вода, яка витекла з пробитого боку Христа увечері у Страсну П’ятницю. Обмитися водою з джерела, це – сказати: «Господи, подивись наскільки я потребую Твоєї любові. Подивись, як часто я проходжу попри найважливіше. Як життя є неможливе без води, так само моє життя є неможливим без Тебе». 

  • Запалити свічку: свічка – це світло. Маленьке світло таке чутливе, що один подув вітру може його легко загасити. Але все-таки це світло освітлює ніч. Запалити свічку – це пригадати собі свічку, отриману в моменті хрещення. Це означає також продовжити мою молитву і дозволити Господеві мені сказати: «Я тебе не називаю слугою. Я тебе називаю: «мій друже». 

«Страсна Середа, 7 квітня, перед світанком Бернадета в Ґроті […] У цей день вона взяла довгу свічку та поставила на землю […] Для того, щоб захистити полум’я від вітру, вона зафіксувала ліктями свічку і руками огорнула полум’я. Вона заховала запалений гніт в долонях, наче у двох ракушках. Через привідкриті пальці полум’я освітлює вигнуті долоні:

    • Вона горить! – кричали в натовпі
    • Залишіть її! – сказав доктор Дозу

Він не повірив своїм очам. Після екстазу він обстежив дві її руки після побаченого […] Він сказав: «Це – надприродній факт для мене […] Вона не відчула найменшого пошкодження від контакту рук з вогнем. Я їх обстежив. Немає найменшого сліду від опіків» (p. Laurentein «Viede Bernadette», p. 96-97).

За прикладом Бернадети дозвольмо поглинути себе світлом Христа, Світлом Світу і в свою чергу станьмо і ми світлом, свідками Любові…

Ти також перейди на іншу сторону Ґава. Побудь у тиші та увійди в молитву. Дозволь Богородиці повести тебе на зустріч з Христом. Почуй там слова, які вона тобі скаже як колись в Кані: «Робіть усе, що він вам скаже». 

Ми й надалі здивовані, що Марія вибрала Бернадету, настільки бідну, хвору, неграмотну… Ми все ще вражені цим місцем зустрічі, яке найменш підходило для цього проявлення світла в темній скелі Масабієль.  

За прикладом Бернадети і разом з нею, так само як ми це робили в «Кашо», споглядаємо Марію… За прикладом Бернадети і разом з нею «дивимося на неї стільки скільки можемо» і дозволяємо Марії побачити в нас все, що є красиве і відображає образ її Сина…

Кілька дат з життя Бернадети

Люрд 1864-1866

Календар Об’явлень

Четвер, 11 лютого – Перше Об’явлення

Неділя, 14 лютого – Друге Об’явлення

(Середа, 17 лютого – Попільна Середа)

Четвер, 18 лютого – Третє Об’явлення

«Хочете уділити мені милість і приходити сюди впродовж п’ятнадцяти днів? Я не обіцяю зробити вас щасливими в цьому світі, але – в іншому»

П’ятниця, 19 лютого – Четверте Об’явлення

Субота, 20 лютого – П’яте Об’явлення

Неділя, 21 лютого – Шосте Об’явлення

Понеділок, 22 лютого – День без Об’явлення

Вівторок, 23 лютого – Сьоме Об’явлення

Середа, 24 лютого – Восьме Об’явлення

«Покаяння, покаяння, покаяння – моліться Богові за грішників і йдіть цілувати землю за навернення грішників».

Четвер, 25 лютого, - Дев’яте Об’явлення

«Йдіть пити до джерела і там вмивайтесь, їжте траву, яка є там».

П’ятниця, 26 лютого – День без Об’явлення

Субота, 27 лютого – Десяте Об’явлення

Ті самі слова і жести, що й 24 лютого

Неділя, 28 лютого – Одинадцяте Об’явлення

Ті самі слова і жести, що й 24 лютого

Понеділок, 1 березня – Дванадцяте Об’явлення

Вівторок, 2 березня – Тринадцяте Об’явлення

«Йдіть, скажіть священикам, щоб збудували тут каплицю і приходили сюди з процесіями»

Середа, 3 березня – Чотирнадцяте Об’явлення

Нове прохання про каплицю

Четвер, 4 березня – П’ятнадцяте Об’явлення

«Останній день з п’ятнадцяти».

Четвер, 25 березня – Шістнадцяте Об’явлення

«Я є Непорочне Зачаття»

Середа, 7 квітня – Сімнадцяте Об’явлення

Чудо зі свічкою – Страсна Середа

П’ятниця, 16 липня – Вісімнадцяте Об’явлення

Свято Богородиці з гори Кармель

3 червня 1858 – Перше Причастя Бернадети в Шпиталі

8 вересня 1858 – Бернадета прийнята поміж Дітей Марії

5 лютого 1860 – Миропомазання Бернадети

15 лютого 1860 – Бернадета в пансіонаті в Шпиталю Сестер з Неверу

18 січня 1862 – Владика Лоренс, єпископ Тарбу, визнає Об’явлення достовірними

4 квітня 1864 – Благословення статуї в Ґроті

Бернадета проситься в спільноту Сестер Милосердя з Неверу

19-21 травня 1866 – освячення Крипти і Перша Меса в Ґроті на Свято Зіслання Святого Духа

4 липня 1866 – від’їзд Бернадети до Неверу

Кашо – з травня 1856 до половини вересня 1858

Кондитер Делюк – з половини вересня 1858 – вересень 1859

Млин Ґра – з вересня 1859 – 1864

Млин Бодиан – 1864-1865

Млин Лакади (батьківський дім) – орендований єпископом Тарбу 1865 і викуплений 1867


Невер (1866-1879)

7 липня 1866 – приїзд Бернадети в обитель Святого Жільдара

29 липня 1866 – початок  новіціяту Бернадети

8 грудня 1866 – смерть Луїзи Субіру, матері Бернадети

30 жовтня 1867 – Обіти Бернадети в Згромадженні Сестер Милосердя з Неверу

Листопад 1867 – Бернадета бере на себе роль медсестри

4 березня 1871 – смерть Франсуа Субіру, батька Бернадети

Кін. травня 1872 – Бернадета припиняє свою роль медсестри

Вересень 1874 – Бернадета починає тяжко хворіти

8 вересня 1877 – смерть отця Пейрамаля

11 грудня 1878 – Бернадета стає повністю лежачою хворою

16 квітня 1879 – Страсна Середа, смерть Бернадети

14 червня 1925 – Беатифікація Бернадети

8 грудня 1933 – Канонізація Бернадети Папою Пієм XI